Сірко

  Був у одного чоловіка дуже старий собака Сірко. От хазяїн і прогнав його від себе. Блукає Сірко по полю, і так йому гірко:

              — Скільки років я хазяїнові вірно служив, годив, добро йому робив, а тепер на старості літ він шматка хліба жаліє і з двору прогнав.

Ходить він так та й журиться. Коли це підходить до нього вовк:

              — Чого ти тут ходиш?

               — Ось, брате, — ледь не плачучи відповідає Сірко, — прогнав мене хазяїн, я й микаюся тут.

                — А зробити так, щоб тебе хазяїн знову прийняв до себе? — питає вовк. —    Зроби, голубчику, — зрадів Сірко, — а я вже колись тобі віддячу. Тоді вовк і каже:

                — Слухай уважно! Як вийде твій хазяїн із жінкою жати, і вона дитину під копою положить, то я схоплю дитину, а ти будеш віднімати у мене її, тоді наче я тебе злякаюсь та й пущу її.

У жнива той чоловік і жінка вийшли в поле жати. Жінка поклала своє немовля під копою, а сама жне біля чоловіка. Коли це біжить вовк житом за ту дитину й поніс полем. Сірко як кинувся того вовка доганяти, а чоловік кричить:

                — Гиджга, Сірко! Гиджга!

 Сірко якось догнав того вовка, відняв дитину, приніс її до того чоловіка та й віддав йому. Тоді той чоловік вийняв з торби хліб і кусок сала та й каже:  

                 — На, Сірко, їж за те, що не дав вовкові дитини з'їсти! Ото увечері ідуть з поля, беруть і Сірка. Прийшли додому, чоловік і каже жінці:

                 — Вари гречані галушки та добре їх салом затовчи!

Тільки вони зварились, він садовить Сірка за стіл і так уже йому годить, щоб той часом гарячими галушками не обпікся!

Ото Сірко й думає: «Треба ж мені віддячити вовкові за те, що він мені таке добро зробив».

А той чоловік, діждавшись, М'ясниць, вирішив віддати свою старшу дочку заміж. Підслухав Сірко, коли весілля справляти будуть, пішов у поле, знайшов там вовка та й каже йому:

                  — Приходь у неділю увечері до нашого села. Я тебе зустріну та віддячу за те, що ти мені добро зробив.

От настала неділя. Прийшов вовк на те місце, куди було наказано. Сірко вийшов до вовка, провів у хату та посадовив його під стіл. Потім Сірко взяв на столі пляшку горілки, м'яса доволі й потягнув під стіл. Люди хотіли того собаку бити, а чоловік і каже:

                   — Не бийте Сірка! Він мені добро зробив, то й я йому добро буду робити, поки його й віку.

Тоді Сірко бере, що смачніше, на столі й подає вовкові. Нагодував і напоїв його так, що вовк не витерпів та й каже:

                  — Тепер буду співати!

                  — Не треба, — злякався Сірко, — бо буде лихо тобі! Краще я подам ще пляшку горілки, та тільки мовчи!

Вовк як випив ту пляшку горілки та й каже:

                  — Все! Зараз уже точно буду співати!

                  — Не співай, — благав Сірко, — бо обидва пропадемо: і я, і ти...

                  — Ні! Не витримаю, співатиму!

Та як завив під столом! Люди схопилися, хотіли бити вовка, а Сірко ліг на вовка, ніби хоче задушити його. Хазяїн як загримав:

                  — Не чіпайте вовка, бо ви мені Сірка вб'єте! Він і сам йому раду дасть! От Сірко вивів вовка в поле та й каже:

                  — Ти мені добро зробив, а я тобі! Так вони і попрощались.