Ріпка

       Був собі дід Андрушка, а в нього баба Марушка, а в баби — внучка  Мінка, а у внучки — собачка Жучка, а в собачки — киця Варварка, а в киці вихованка  –  мишка Сіроманка. Раз весною взяв дід лопату та й скопав у городі грядку велику, грабельками розрівняв, зробив пальцем дірочку дрібку та й посадив ріпку.

    Працював дід немарно: зійшла ріпка гарно. Щодень ішов дід у город, набравши води повен рот, свою ріпку підливав, їй до життя охоти додавав. Росла дідова ріпка, росла! Зразу така, як мишка, була, потім як буряк, потім як кулак, потім як два, а потім як дідова голова. Тішиться дід, аж не знає, де стати

   — Час, — каже дід, — нашу ріпку рвати!

  Пішов він у город: гуп, гуп! Узяв ріпку за зелений чуб: тягне руками, упирається ногами, потів увесь день, а ріпка сидить у землі, як пень.

Кличе дід бабу Марушку:

 — Ходи, бабуню, не лежи, мені ріпку вирвати допоможи!

   Пішли вони в город: гуп, гуп! Взяв дід ріпку за зелений чуб, баба діда за сорочку . Тягне дід ріпку за верхівку, а баба діда за обшивку, працюють руками, упираються ногами — промучились увесь день, а ріпка сидить у землі, як пень.

Кличе баба внучку Мінку:

— Ходи, внучко, не лежи, нам ріпку вирвати допоможи!

   Пішли вони у город: гуп, гуп! Узяв дід ріпку за зелений  чуб, баба діда — за сорочку, внучка бабу — за торочку; тягнуть руками, упираються ногами. Промучилися увесь день, а ріпка сидить у землі, як пень.

  Кличе  внучка собачку Жучку:

— Ходи, Жучко, не лежи, нам ріпку вирвати допоможи!

   Пішли вони в город: гуп, гуп! Узяв дід ріпку за зелений чуб, баба діда — за сорочку, внучка бабу — за торочку, собачка внучку — за спідничку. Тягне дід ріпку за верхівку, баба діда — за обшивку, внучка бабу — за запаску, собачка внучку — за спідничку, промучилися увесь день, а ріпка сидить у землі, як пень.

   Кличе собачка кицю Варварку:

— Ходи, Варварко, не лежи, нам ріпку вирвати допоможи.

   Пішли вони в город: гуп, гуп! Узяв дід ріпку за зелений чуб, баба діда — за сорочку, внучка бабу — за торочку, собачка внучку — за спідничку, киця собачку за хвостик. Тягнуть руками, упираються ногами. Промучилися увесь день, а ріпка сидить у землі, як пень.

   Кличе киця  мишку Сіроманку:

— Ходи, мишко, не біжи, нам ріпку вирвати поможи!

   Пішли вони в город: гуп, гуп.

  Узяв дід ріпку за зелений чуб, баба діда  –  за сорочку,  внучка бабу  –  за торочку, Жучка внучку  –  за спідничку, киця  –  Жучку за хвостик, мишка кицю –  за лапку, як потягли ... тай вирвали ріпку.  Впала ріпка на діда Андрушку, а дід – на бабу Марушку, а баба  –  на внучку Мінку, а внучка – на собачку Жучку, а Жучка  –  на кицю Варварку, а мишка Сіроманка шур – тай сховалася у нірку.